Кодекс адміністративного судочинства України — це не просто збірник норм і правил. Це живе свідчення зусиль багатьох людей, які працювали над його створенням, ініціювали прийняття, вносили зміни та постійно вдосконалювали. Завдяки адміністративній юстиції захищаються права і свободи громадян від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Дотримання прав і свобод людини є пріоритетом для будь-якої демократичної держави. Конституція України чітко закріплює захист прав і свобод людини як державний пріоритет, і саме через адміністративні суди цей захист може бути ефективно реалізований.

Про це сказала суддя Великої Палати Верховного Суду Олена Губська під час відкритої лекції «Кодексу адміністративного судочинства України – 20 років: становлення і розвиток національного адміністративного судочинства», організованої Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з нагоди 20-річчя ухвалення КАС України.

Зокрема, під час лекції спікерка розповіла про історичне становлення адміністративної юстиції, зазначивши, що шлях її розвитку був непростим. Витоки цієї галузі правосуддя сягають XVI-XVII століть, а вже у XVIII-XIX століттях вона почала активно розвиватися. Навіть попри те, що Україна перебувала під гнітом багатьох держав, зокрема російської імперії, адміністративний процес поступово формувався. Його розвиток починався з таких державних органів, як Сенат та Чолобитний наказ, які вважаються родоначальниками судів адміністративної юрисдикції.

Сенат функціонував як вищий урядовий орган влади. Сенаторів призначав цар, і один з департаментів Сенату безпосередньо розглядав спори та заяви громадян щодо дій чиновників. Нижчим органом був Чолобитний наказ, пізніше відомий як «присутствія». Ці органи приймали скарги, розглядали їх, притягували винних до відповідальності та контролювали діяльність відповідних установ. Проте, як відомо, значна частина співробітників цих органів, включно із Сенатом, не мала юридичної освіти. В той час Міністерство юстиції та інші міністерства мали вагомий вплив на Сенат, що обмежувало його незалежність. Згодом, після реорганізації, цей вплив зменшився, і суди стали більш незалежними.

Розвиток адміністративної юстиції тривав. У 1917 році, навіть під час революції, Тимчасовий уряд видав закон про створення суду з адміністративних справ. Ці суди розглядали спори між державними органами, органами самоврядування та громадськими організаціями. У 1923 році був розроблений проєкт положення про Верховний адміністративний суд та обласні й губернські адміністративні суди. Ці суди вирішували суперечності між актами державного управління та чинним законодавством. Проте, як зауважила доповідачка, тоді ще не було можливості оскаржити дії / бездіяльність посадовців.

За словами судді, перша згадка про адміністративну юстицію з'явилася у 1926 році, а вже у 1927 році було прийнято Адміністративний кодекс УСРР, який був унікальним на теренах Радянського Союзу. Однак після цього настав занепад адміністративної юстиції. Радянська ідеологія стверджувала, що держава не може допускати помилок, а громадяни не мають права скаржитися на її дії. Лише у 1978 році Конституція УРСР закріпила право громадян на оскарження до суду дій службових осіб.

Олена Губська акцентувала, що швидкі зміни розпочалися після проголошення незалежності України. У 1992 році був прийнятий Закон України «Про статус суддів», який передбачив існування адміністративних судів. У 1996 році Конституція України надала громадянам право оскаржувати в суді рішення, дії та бездіяльність органів державної влади. У 1998 році Президент України видав Указ «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні», а у 2002 році був прийнятий Закон України «Про судоустрій України».

Саме у 2002 році було видано Указ Президента України щодо створення Вищого адміністративного суду України, а у 2004 році – щодо утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів. Спікерка пригадала, що робоча група над проєктом адміністративного кодексу України почала працювати ще з 1996 року. Спочатку він називався «Адміністративно-процесуальний кодекс», але при прийнятті в третьому читанні отримав назву «Кодекс адміністративного судочинства України». 6 липня 2005 року КАС України був прийнятий, цього року відзначаємо 20-річчя його дії.

Суддя зазначила, що з моменту прийняття Кодекс зазнав численних змін. Під час його розроблення враховувалася правова доктрина інших держав, особливо розвинених країн з давнішою історією адміністративного права, таких як Франція та Німеччина. Україна взяла за основу систему адміністративної юстиції, поширену в Німеччині.

З розвитком адміністративної юстиції сформувалися певні доктрини, категорії та поняття. Сучасні погляди на становлення доктрини адміністративного судочинства в Україні зумовлені розвитком сучасної правової культури в демократичних державах. Адміністративні права та їх захист у межах адміністративного судочинства тісно пов'язані. У кожній державі, залежно від її історико-правових і культурних особливостей, існують різні підходи до визначення поняття доктрини в адміністративному праві. В Україні багато науковців погоджуються, що доктрина адміністративного права – це сукупність наукових поглядів, концепцій та ідей, які відображають розуміння сутності, механізму і функціонування адміністративного судочинства.

Основна мета та ідея адміністративного судочинства полягають у забезпеченні ефективного правового захисту громадян від неправомірних дій органів державної влади. Доктрина адміністративного права є важливим елементом забезпечення права на справедливий суд, адже вона визначає ключові підходи до вирішення конфліктів, що виникають у публічно-правовій сфері, наголосила Олена Губська.

Верховний Суд